Три роки порятунку дітей у найскладніші часи

24 лютого, 4:40.
Рівно три роки тому світ навколо змінився назавжди. Міста охопило полум’я, телефони розривалися від дзвінків, серце завмирало від невідомості.

4:40 ранку. Україна.
Вибухи, вогонь, плач, відчай, сльози. І серед усього цього – діти, які потребували порятунку. Ті, кого ми рятували щодня, враз опинилися в ще більшій небезпеці.

Малюки, що провели рік у лікарні з моменту народження. Діти, які пережили десятки операцій. Немовлята на апаратах життєзабезпечення. Хтось їхав на швидкій до лікарні, але так і не дістався…

У лікарнях вирувало ціле життя. І вже за лічені години почали прибувати поранені діти. Діти з кулями в тілі. Це стало новою реальністю. Ми не знали, як діяти, але знали одне: вони не можуть залишитися без допомоги.

Маленький Іллюша з Бердянська, який рік провів у лікарні, готувався повернутися додому, але війна відібрала в нього цей шанс.
Маленька Меланія, яка після онкологічних операцій була змушена ховатися в підвалі.
Єгор, сирота на діалізі, залишився без можливості лікування.
І таких історій – сотні.

Почалася найкритичніша ситуація: дитина з кулею в шиї, без родини, без шансів. Ми знали – треба діяти.

Евакуація розпочалася. Софія була першою. Її дорога до Риму стала історичною. Тоді жодна клініка не приймала українських дітей безкоштовно. Ми благали, просили, шукали вихід.
Саме в той момент приватна клініка Папи Римського відкрила двері для наших дітей. І це стало початком масштабного порятунку.

Евакуаційні потяги.
Військові літаки.
Сотні європейських швидких.
За ці три роки ми врятували тисячі дітей.

Чи знаєте ви, як міцно обіймає дитина, яка бореться за життя одна?
Чи знаєте ви, як гучно б’ється серце немовляти, залишеного у “вікні життя”?
Чи знаєте ви, як плаче мама, коли розуміє, що її дитині потрібна хіміотерапія, а довкола вибухи?

Нас надихають лікарі, які 40 днів не виходили з операційних.
Волонтери, які після роботи їхали рятувати дітей.
Люди, які віддавали останнє, аби допомогти.

Якщо здавалося, що ми не впораємося – ми стали ще сильнішими. Ми навчилися робити більше, будувати плани, відкривати нові можливості. Ми віримо, що наша місія змінить історію України.

Так, були сльози. Але сьогодні це сльози вдячності. Вдячності за кожне врятоване життя.

Нас ніщо не зупинить, бо ми разом.
Разом ми сильніші.
Разом можемо врятувати ще більше дітей.
Разом будуємо майбутнє.
Разом – наша сила. Разом ми велике серце!