Хотіла почати цей допис словами: «Після тижня в дорозі…»
Потім подумала: ні, фактично все літо — в дорозі.
А потім зрозуміла: та що там літо… Напевно, всю війну ми живемо в дорозі.
Між містами й лікарнями. Між тривогами й атаками. Між терміновими дзвінками, операціями, евакуаціями та нескінченними «треба встигнути».
І коли здається, що сил уже немає, я точно знаю місце, де вони повертаються.
Я йду в лікарню.
І бачу результат.
Ось уже 20 років саме це надихає мене найбільше. Коли бачиш дитину, за життя якої боролися всі разом. Коли після важкої операції лікар говорить: «У нас гарні результати».
У такі хвилини втома зникає. І ти розумієш, що не маєш права зупинятися.
Сьогодні хочу передати вам великий привіт від нашої маленької Соломійки.
Їй лише кілька місяців, але вона з народження бореться з важким діагнозом головного мозку. За цей час вона вже пройшла складне лікування, операції, тривогу і величезну боротьбу за життя.
Ми весь цей шлях проходили разом із її мамою. І поруч із нами були ви.
А вчора ми почули від лікарів ті слова, заради яких варто пройти сотні доріг: у Соломійки прекрасні результати обстежень.
І ми дуже віримо, що зовсім скоро зможемо поділитися ще однією новиною — випискою нашої дівчинки додому.
Після всього пережитого.
Після операцій.
Після боротьби.
Це і є те, що дає сили знову сідати в дорогу.
І сьогодні — величезне ДЯКУЮ.
Лікарям — за професіоналізм і щоденну працю, якою ви рятуєте дітей.
Кожному благодійнику — за допомогу тоді, коли рахунок ішов на години.
Кожному з вас — за підтримку, віру, молитви і добрі слова.
Цей результат — наша спільна перемога.
І коли дивишся в ці маленькі очі, розумієш: усе це було недаремно.
Соломійко, ще трішки — і дуже чекаємо тебе вдома. Здоровою. Поруч із родиною.
